За даними з різних джерел, депресію сьогодні виявляють лише у 50% клієнтів, які звернулися на консультацію до психолога психотерапевта. І не тому, що ставити клінічний діагноз – прерогатива лікаря. Сьогодні багато пацієнтів на консультації у психолога психотерапевта бояться «виявитися психом» і отримати рекомендацію звернутися до психіатра за медикаментозним супроводом. На жаль, стигматизація психіатрії та недовірливе ставлення до неї все ще актуальні.
Інші вважають, що психологи психотерапевти нічого не розуміють у депресії, і немає сенсу розповідати і обговорювати з ними це питання.
Є й ті, хто вважає, що депресія – це слабкість характеру, а чи не хвороба. Або списують свій стан на те, що це просто реакція на зовнішні події.
Не важливо з яким питанням ви прийшли на консультацію до психолога - головне, щоб ви давали собі звіт, що відповідальність про ваше ментальне здоров'я лежить на вас! І лікувати депресію – це не про виправлення вашого мислення, емоційних реакцій та патернів поведінки.
Говорити людині з депресією "Почни думати позитивно і все пройде" - це рівноцінно, як сказати людині з нежиттю: "Перестань чхати і пройде нежить". Депресія – це хвороба. Сама ідея, що пацієнта можна засмутити неприємною\негативною інформацією і він "зайде в депресію" - не обґрунтована і помилкова.
З 2023 року депресія вже не поділяється на невротичну та ендогенну. Вся депресія – ендогенна, вона є захворюванням. У всіх пацієнтів з депресією є біологічні, психологічні та соціальні причини для того, щоб захворіти.
Депресію людина не обирає.
Не можна сказати, що хтось слабкий, не зміг впоратися зі стресом і тому зайшов у депресію, а хтось, молодець, сильний – його депресія не торкнулася. Це вкрай некоректно. У кожного з нас різні початкові генетичні особливості контролю нейромедіаторів та чутливості рецепторів. Кожен з нас знаходиться під різним зовнішнім впливом, навіть якщо ми є одноклітинними близнюками і пліч-о-пліч проходимо один бойовий досвід на «0» або працюємо в одному кабінеті глибоко в тилу.
Депресію пацієнти собі не обирають.
Що ж важливо знати про це захворювання?
Хоча б кілька симптомів:
- Знижений чи сумний настрій
- Втрата інтересу до життя чи почуття задоволення.
- Підвищена стомлюваність
- Порушення сну
- Самооцінка або почуття провини, що впала
- Порушення пам'яті та здатності концентруватися
Як правило, саме вони будуть предикторами депресії (за МКХ-11) та приводом звернутися до двох фахівців:
- Психіатру
- Психологу\психотерапевту
Так, депресія складне захворювання та одним лікарем не обійтися. Психіатр та медикаментозний супровід працюють з тілом, психотерапевт з когнітивними спотвореннями, установками та сценаріями, з емоційними реакціями та патернами поведінки. Якщо виключити психотерапевта – фармакотерапія допоможе, і якийсь час людина почувається непогано. Але досить швидко після відміни прийому препаратів стан повертається. А якщо при клінічній депресії виключити психіатра, то робота з психотерапевтом може тривати роками і не давати суттєвого та стійкого результату, т.к. змін у роботі вегетативної системи (зокрема у роботі парасимпатичної системи) – немає.
Для депресії характерна наявність хронічної больової клініки.
Це пояснюється тим, що у них (депресії та хронічного болю) загальні генетичні та нейрохімічні механізми.
У 70% пацієнтів із хронічною мігренню діагностується депресія різної тяжкості та навпаки. У 59% людей страждають на неспецифічний біль у спині, попереку – є депресія. У середньому у 60% пацієнтів із хронічним болем є депресія. І ключове в цьому те, що якщо лікувати лише біль та досягти успіху, але не лікувати депресію – через дуже короткий час біль повернеться. Дуже часто у пацієнта депресія не тому, що має мігріти. А у нього мігрень, бо первинно у нього сформувався депресивний епізод. Адже мало хто з нас помічає той факт, що ми перебуваємо в пригніченому настрої набагато більше, ніж у вільному, легкому та піднесеному. Помічати відсутність настрою людина починає лише тоді, коли в неї з'являється біль. І ось тут він і дає логічне пояснення своїм емоціям: у мене болить, тому я пригнічений. Проте найчастіше все навпаки.
І на правах резюме – одеський анекдот:
- Розочко, а що це у нас сьогодні на обід?
— Картопля у депресії.
- Як це?
- Ну, пюре. Наче картопля, як картопля, але така пригнічена...
Коментарі
Дописати коментар