Психічне здоров’я особистості

 Існує значне розходження відносно визначення основних дефініцій «здоров’я». У різноманітній літературі підкреслюється необхідність розглядати здоров’я не тільки як категорію медичну, але й соціально-психологічну і філософську.

Такий підхід має сенс, оскільки людина – істота не стільки біологічна, скільки соціальна. Прояви її здоров’я або нездоров’я пов’язані не тільки з нормальним функціонуванням організму, а й обумовлені її психосоціальним благополуччям, ефективною соціально-психологічною адаптацією, власною реалізацією у навколишньому світі. Тому категорія «здоров’я індивіда» може і повинна розглядатися у контексті постановки й вирішення цілого ряду питань, що стосуються психологічних характеристик особистості, зокрема проблеми її психічного здоров’я.

Тенденція визначення здоров’я з урахуванням соціально-психологічних аспектів життєдіяльності та існування людини простежується у чисельних наукових працях. Багато науковців намагалися дати визначення поняттю «здоров’я», серед них можна виділити Ю. П. Лісіцина, І. І. Брахмана, Є. Н Кудрявцева, Г. П. Апанасенко, Д. Д. Венедиктова, Т. Є. Бойченко.

Вихід за межі визначення здоров’я як медичної категорії може бути пов’язаний з недостатністю спроб підвищити рівень здоров’я особи через акцент на формування лише фізичного й соматичного здоров’я. Співвідношення та оцінки означених понять – фізичного, соматичного, психічного, психологічного здоров’я, обговорювались у численних наукових працях.

Беручи до уваги, що психічне здоров’я є одним з основних компонентів здоров’я особистості, розпочнемо його розгляд з проведення загального аналізу поняття «здоров’я» та інших понять, які з ним пов’язані. На сучасному етапі розвитку вчення про здоров’я, предметом дискусії науковців є ряд проблематичних понять, зокрема таких, як сутність здоров’я, рівень здоров’я, його якісні й кількісні характеристики та інші.

Здоров’я людини визначається комплексом біологічних (спадкових й набутих) та соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення в підтримці стану здоров’я, що у преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) записано, що здоров’я – це стан повного фізичного, духовного й соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних вад.

Таке ж саме визначення подається у психологічному словнику під редакцією Б. Г. Мєщєрякова та В. П. Зінченка (автори посилаються на статут ВООЗ). Крім цього, у словнику вказується, що у широкому розумінні під поняттям «здоров’я», дослідники розуміють можливість організму людини адаптуватися до нових умов з мінімальними затратами ресурсів та часу.

Як бачимо у визначенні, яке подано, у статуті ВООЗ відсутнє поняття «душевне благополуччя». Можливо, це упущення випадкове, або ж автори статуту ототожнюють «душевне благополуччя» з «духовним благополуччям», що певною мірою є помилковим. У колективній праці під редакцією Г. С. Нікіфорова окремо виділяються фізичне, психічне та соціальне здоров’я.

Однак сама структура розділу, яку розробляли Г. С. Нікіфоров та В. О. Ананьєв, має дещо хаотичний характер, оскільки в заголовках підрозділів, крім поняття «психічне здоров’я» (індивідуально-типологічні аспекти), з’являються ще поняття «гармонія особистості», «душевне здоров’я» та ін.

Отже, вивчення названої роботи не дає нам чіткої уяви про види чи компоненти здоров’я особистості. Тож варто розглянути думки інших фахівців з цього приводу. Дослідник проблем психології управління О. А. Урбанович при розгляді питань, пов’язаних зі здоров’ям керівника, веде мову про три види здоров’я: фізичне, психічне та духовне.

При цьому автор робить висновок, що психічне здоров’я людини характеризується її можливостями адаптації, соціалізації та індивідуалізації. Далі вказує на те, що духовне здоров’я виявляється у зв’язках людини з усім світом і виражається у релігійних почуттях, почутті краси й світової гармонії, почутті захоплення й благоговінні перед життям.

На нашу думку, запропонована характеристика духовного здоров’я певною мірою може відображати і психічне здоров’я. Адже душевне благополуччя також неможливе без відчуття гармонії, захоплення й благоговіння перед життям. Зважаючи на сказане, можна припустити, що духовне здоров’я швидше є складовою частиною психічного здоров’я, а не окремою від нього складовою здоров’я загалом.

Р. З. Поташнюк розрізняє такі компоненти здоров’я, як соматичне, фізичне, моральне та психічне:

Під соматичним здоров’ям він розуміє поточний стан органів і систем організму людини, основу якого складає біологічна програма індивідуального розвитку, зумовлена основними потребами, які домінують на різних етапах онтогенетичного розвитку. Ці потреби, по-перше, є пусковим механізмом розвитку людини. По-друге, вони забезпечують індивідуалізацію цього процесу.

Фізичне здоров’я автор розуміє як рівень росту й розвитку органів та систем організму, основу якого становлять морфологічні й функційні резерви, що забезпечують адаптаційні реакції до зміни умов навколишнього середовища. Однак нас більш цікавить думка дослідника щодо визначення сутності таких понять, як «моральне здоров’я» та «психічне здоров’я», а точніше те, яким чином він їх розрізняє.

Виявляється, що моральне здоров’я, Р. З. Поташнюк розглядає як комплекс характеристик мотиваційної й потребнісно-інформаційної сфери життєдіяльності, основу якого визначає система цінностей, настанов та мотивів поведінки індивіда в суспільстві. Він вважає, що моральним здоров’ям є висока духовність людини, яка пов’язана з загальнолюдськими цінностями – добром, любов’ю й красою.

Щодо психічного здоров’я, то під цим поняттям автор розуміє стан психічної сфери, основу якого становлять стан загального душевного комфорту, що забезпечує адекватну психоемоційну й поведінкову реакцію. Такий стан зумовлюється як біологічними, так і соціальними потребами, а також можливостями їх задоволення.

За визначенням М. Є. Бачерикова, В. П. Петленка і Є. А. Щербини, «психічне здоров’я – це такий відносно стійкий стан організму й особистості, який дає змогу людині усвідомлено, враховуючи свої фізичні й психічні можливості, а також навколишні природні і соціальні умови, здійснювати й забезпечувати свої індивідуальні й суспільні (колективні) біологічні та соціальні потреби на основі нормального функціонування психофізичних систем, здорових психосоматичних і соматопсихічних відносин в організмі».

Так, за В. П. Бєловим, А. В. Шмаковим, психічне здоров’я визначається, як єдина і повноцінна життєдіяльність людини, з притаманною їй видовими та індивідуальними біологічними, психологічними і соціальними функціями.

В. Я. Семке визначає психічне здоров’я як стан динамічної рівноваги індивіда з навколишнім природним і суспільним середовищем, коли усі закладені в його біологічній і соціальній суті життєві здібності, проявляються найбільш повно, а всі підсистеми організму функціонують з максимальною інтенсивністю. 

Б. Д. Петраков і Л. Б. Петракова, вказуючи на складність і багатоаспектність визначення психічного здоров’я, на підставі аналізу значного числа таких досліджень роблять висновок, що психічне здоров’я – це динамічний процес психічної діяльності, якому властиві детермінованість психічних явищ, гармонійний взаємозв’язок між відображенням обставин дійсності та ставленням індивіда до неї, адекватність реакцій на навколишні соціальні, біологічні, психічні й фізичні умови, завдяки здатності людини самоконтролювати поведінку, планувати й здійснювати свій життєвий шлях у мікро- та макросоціальному середовищі. 

За А. Ребером, термін «психічне здоров’я» часто використовується саме для характеристики тієї людини, яка функціонує на високому рівні поведінкового й емоційного регулювання, а не просто тієї, яка не є «психічно хворою».

Андрос М. Є. під поняттям психічного здоров’я особистості розуміє таке функціонування психіки індивіда, яке забезпечує йому гармонійну взаємодію з навколишнім світом. У дослідженнях I. Blumberg встановлюється, що психічне здоров’я – це не тільки відсутність психічних хвороб, а сума обставин, які знаходяться у рівновазі.

Основні складові психічного здоров’я та благополуччя. Їх усього шість:

1. Першою і найважливішою складовою є прийняття себе як людини, гідної поваги. Це центральна ознака ментального здоров’я людини.
2. Уміння людини підтримувати позитивні, теплі, довірчі відносини з іншими. Люди з такими якостями мають вищий потенціал до любові й дружніх відносин.
3. Автономність – це незалежність і здатність людини регулювати свою поведінку зсередини, а не чекати похвали або оцінки себе з боку оточення. Це здатність, завдяки якій людина може не дотримуватися колективних вірувань, забобонів та страхів.
4. Екологічна майстерність – здатність людини активно вибирати і створювати власне оточення, яке відповідає її психологічним умовам життя.
5. Наявність мети в житті – упевненість в наявності мети і сенсу життя, а також діяльність, спрямована на досягнення цієї мети.
6. Самовдосконалення – мало досягти тих характеристик, які були описані вище, важливо розвивати власний потенціал. Тобто повинна бути потреба реалізації себе і власних здібностей. Важливим аспектом ставлення до себе, як до особистості, здатної до самовдосконалення, є також відкритість новому досвіду.