У роботі з учасниками бойових дій, їхніми сім'ями та ветеранами локальних війн, мені неодноразово доводилося стикатися з проблемою під назвою «Пропав безвісти». Будь-яке зникнення близької людини, тим більше на війні, безумовно вимагає уваги та розуміння.
Тема серйозна, глибока та непроста. Основне, про що говорить мій досвід, можу викласти у таких висновках:
- Переживання дуже тяжкі.
- Надають серйозний вплив на психіку та організм у цілому.
- Розум прагне знайти для себе пояснення цього зникнення.
- Одна з головних проблем – це визнання самого факту, що людина абсолютно несподівано зникла та її немає там, де вона мала б бути.
- Найприродніша реакція – думка, що він (вона) десь ховається чи, можливо, у полоні. І ще живий(а).
- Безслідне зникнення – це завжди втрата без прощання, але на війні – ще й втрата за особливо важких обставин. У цьому разі вони не піддаються поясненням.
- При відсутності людини, що несподівано зникла, сильна надія на те, що близький все ж таки повернеться.
- Нерідко надія діє так, що веде до стану ступору.
- При цьому скорбота, що виникла, може сприйматися як зрада стосовно зниклого, щоб не втратити цю надію на зустріч.
- Психологічна втрата вже відбулася – рідні, близькі та знайомі раптово опиняються у ситуації «психологічного розгойдування».
- Різкі перепади настрою (від надії до відчаю, від розпачу до безнадійності, від безнадійності до надії) вважаються психологами «нормальними».
- Почуття тривоги зашкалює.
- Сильна надія та віра у сприятливий результат допомагають пережити психологічний удар.
- Очікування можуть бути засновані на реальних фактах. Наприклад, на інформації про списки військовополонених або з госпіталю.
- Відчай виникає лише тоді, коли людина не знає, що їй робити та відчуває, що опинилась у безвиході. Виходить, що мати (дружина, діти, побратим) неспроможна розв'язати важливу психологічну проблему. Не здатна задовольнити свою потребу у конструктивних діях.
- Стан розпачу викликає злість, яка іноді доходить до люті, жаху, страху, паніки, невизначеності, невпевненості й безвиході.
Після того, як механізм переживання розглянутий, відповімо на запитання рідних – Що робити?
- дозвольте собі сумувати;
- приймайте допомогу від інших людей;
- допомагайте іншим;
- здійснюйте прогулянки на свіжому повітрі;
- розбивайте повсякденні завдання на невеликі кроки;
- плануйте своє майбутнє;
- намагайтеся побачити кілька варіантів майбутнього та припустити різні можливості розвитку подій;
- робіть конкретний крок до майбутнього щодня;
- моліться. Робіть те, що передбачає ваше віросповідання;
- не втрачайте надію.
Додам, що важливо забезпечити рiдним зниклого психологiчний супровiд. Це дуже допоможе у разi, як позитивного, так i, особливо, негативного пiдсумка подiй. Ви будете поруч у скрутнi хвилини, а ваша пiдтримка та людськi обiйми – бесцiнними.
Коментарі
Дописати коментар