Кабінет практичного психолога Семенюк Олександри Олександрівни

  «Ми часто намагаємося жити так, ніби смерті немає, але діти знають, що це неправда». Ірина Бєляєва Перші питання про смерть у дітей можуть виникати з трьох років та батькам треба бути готовими до цього. До того, як говорити з дитиною про цю тему, дорослому важливо розібратися зі своїм ставленням до смерті. Якщо малюк побачить ваш страх, він може йому передатись. Те, «що» і «як» ви відповісте на перше запитання дитини, буде фундаментом для її подальшого уявлення про смерть. Постарайтеся відповісти на всі питання, адже якщо ви ухилитесь від якихось, дитина зі своєю бурхливою фантазією додумає сама. Як відповідати? Чесно, спокійно та не говорити більше, ніж запитують. Ніхто не знає, що після, але є багато припущень. Можете розповісти про деякі з них й про те, яке з них вам найближче. Діти часто запитують: чи помруть батьки, чи помре він сам. Цілком гарною може бути така відповідь: «Я і тато постараємося дуже берегти себе й жити довго-довго. Коли настане час мені помирати, ти будеш уже д

  Всі брешуть, говорив доктор Хаус. Діти теж рано чи пізно вчаться брехати. Тільки в разі дитячої брехні важливо розділяти, що є брехня, а що – фантазування. Діти – великі маги й чарівники, вони не брешуть нам про це, вони в це вірять. Ці маги можуть скасувати поганий вчинок або, сказавши, що це так, зробити його таким. Тобто, якщо чотирирічний Петя каже, що самоскид зламав не він – він не бреше, а змінює реальність словами. Він правда в це вірить. Він скасував факт того, що пів години тому цей самоскид був благополучно їм зламаний. Це не брехня. Брехня – це складна дія для людського інтелекту. Про брехню можна стверджувати, якщо дитина ясно розуміє, як було насправді, але спеціально, цілеспрямовано каже неправду. Якщо ваш Федя сказав, що зробив математику і сховав зошит в ранець, щоб ви випадково не побачили, а сам цей зошит навіть не відкривав, вітаю – він досить інтелектуальний для брехні. Так чому ж діти брешуть? Причин безліч, ось деякі з них. 1. Дитина боїться покарання. Якщо в д

  У цій статті я хотіла б розглянути емоційну гігієну, як частину загальної психогігієни. Дуже багато уваги зараз приділяється емоційному інтелекту. І не дарма. Уміння розпізнавати й розуміти власні емоції та емоції інших людей, як одна зі сторін емоційного інтелекту, дійсно дуже важливо для психологічного здоров'я та гармонії особистості. І тому ми приділимо увагу в цій статті саме емоційній сфері особистості, а в кінці запропонуємо кілька рекомендацій. Але спочатку невеликий ліричний відступ... Коли у малюка настає сензитивний етап розвитку мови, він починає активно показувати на навколишні предмети й вимагати називати їх. Якщо мама відгукується на це бажання дитини й активно називає йому все, що навколо знаходиться, відбувається та цікавить дитину – це стає відмінною основою для розвитку мови. Малюк дуже швидко набирає словниковий запас й розширює свої можливості отримувати те, що він хоче. Він же тепер може це назвати та попросити. Ну, це якщо зовсім спрощувати. Цей приклад мож

  Насправді, страх – це дуже дивне відчуття. Він може спонукати людей робити жахливі речі. І часто, через виділення адреналіну в кров, робити те, чого ніколи б не зробив на ясну голову. Страх – це звичайний стан, який переслідує нас все життя і характеризується звиканням. Зазнавши страх в дитинстві, ми будемо постійно відчувати його в схожих ситуаціях. Іноді через свої страхи, ми забуваємо про те, що діти як губки, вбирають все, про що ми говоримо. Вони сприймають все набагато серйозніше, тому що більш уразливі та сприйнятливі. У дитинстві дітям нічого не страшно, ними більше керує інтерес до того, де і що знаходиться, бажання потикати це, помацати, облизати тощо. Однак, коли діти починають пізнавати світ, потрібно вже стежити за своїми словами, за грамотністю поведінки. Бо необережними висловлюваннями, зайвим оберіганням, ми можемо зафіксувати в дитині власні страхи або підвищену тривожність. Страх, неспокій і тривога – такі же необхідні частини нашого психічного життя, як і радість,

  Кожен вік гарний по-своєму. І водночас у кожному віці є свої особливості та складності. Не виключенням є підлітковий вік. Підлітковий вік розуміють як особливий період онтогенетичного розвитку людини, своєрідність якого полягає в його проміжному положенні між дитинством та зрілістю. Він охоплює досить тривалий період життя. Його початок припадає на 11-12 років, а закінчується по-різному: від 15 до 17-18 років. Сьогодні серйозне занепокоєння батьків, педагогів та особливу увагу психологів викликає підліткова агресивність. У сучасній психології проблема агресивності особистості розглядається як біполярне явище. З одного боку, агресивність, як якість особистості, є необхідною динамічною характеристикою активності й адаптивності людини. З іншого – її надмірний прояв має негативні наслідки. Види агресивності. Слід розрізняти конструктивну та деструктивну агресивність. Конструктивна агресивність  розуміється як активне ставлення до світу, інтерес до всього, що відбувається, встановлення пр